Ніколя Московський
Президент Французької Республіки, який до свого обрання на цю посаду дуже жорстко відзивався про Путіна і мріяв про уклінну Москву, зрештою, прийшовши до влади, став украй зручним партнером Росії.
Президент Франції звертається до Дмитра Мєдвєдєва: "Ви не можете так вчинити, світ цього не зрозуміє". Йому відповідає Путін в своїй звичайній грубуватій манері: "Саакашвілі? Та я його за яйця повішаю!". "Повісите?", - розгублено перепитує президент Франції. "А чом би й ні? - відповідає російський прем'єр. - Американці ж повісили Саддама Хусейна". "Так, але хіба ти хочеш закінчити як Буш?", - питає Саркозі. Путін спантеличений. Як Буш? Він замислюється, потім кидає: "Так, тут, мабуть, ти правий". Партія виграна: Саакашвілі рятує свою голову і свої . . . Про цей барвистий діалог - ключовий епізод грузинської епопеї Саркозі - нам розповів Жан-Давид Левітт, радник президента Франції у зовнішньополітичних питаннях. Зрозуміло навіщо - він представляє у вигідному світлі Саркозі, якого багато хто і у Франції, і в Європі звинувачують у тому, що цього літа, - з незнання або з розрахунком - він багато у чому поступився росіянам. Навіть президент групи франко-російської дружби при Національній Асамблеї Ерве Марітон говорить про це: "Ми виглядали карикатурою на самих себе - Франція показала слабкість в плані принципів". "Це – нісенітниця", - відповідає Левітт, на прізвисько "Дипломатор".
Нісенітниця? Проте того ж дня 12 серпня Ніколя Саркозі привселюдно заявив у Москві, що вважає "абсолютно нормальним" те, що Росія захищає "російськомовне населення за межами країни", і, таким чином, став рупором неоімперської пропаганди Кремля. Безумовно, трохи пізніше він запевнив, що росіяни відійдуть на позиції, які вони займали до початку війни. І неодноразово грізно заявляв, якщо цього не станеться, він зробить відповідні висновки. Проте, на разі росіяни вивели свої війська не звідусіль. Вони анексували частки Грузії, де до конфлікту не були присутні: долину Кодорі і розташоване в шістдесяти кілометрах від Тбілісі місто Ахалгорі. Окрім того, вони не пускають спостерігачів ЄС до Південної Осетії і Абхазії.
Що ж говорить із цього приводу Ніколя Саркозі? Зовсім нічого. І що набагато краще - або гірше - він аплодує Кремлю. Так, 8 жовтня президент Франції під час конференції, яку організував Французький інститут міжнародних відносин (IFRI) в Евіані (та яка частково профінансована придворним олігархом Кремля Олегом Деріпаскою), висловив вдячність Мєдвєдєву за те, що той виконав узяті на себе зобов'язання. Переклад: можна знову вести "Business as usual" з Кремлем і зокрема відновити в Брюсселі переговори про "стратегічне партнерство". Тобто, пора про все забути і прийняти як факт, що відбувся, те, що росіяни влаштували на Кавказі – "Косово навпаки", як це називає Ален Мін, захоплений дипломатичною майстерністю свого друга Саркозі. "Саркозі зробив саме те, на що ми сподівалися: фактично дав благословення від імені Франції на анексію Абхазії і Південної Осетії", - говорить один офіційний російський представник. І додає: "Тільки уявіть собі, сьогодні він кращий друг Росії у Європі, у будь-якому випадку, її головний адвокат. А ми так турбувалися, коли його обрали! Хто б міг передбачити таку метаморфозу?"
У грудні 2006 року він організовує тематичний сніданок, присвячений Росії, у маєтку на майдані Бово (міністерство внутрішніх справ Франції). Нишком, щоб не накликати на себе гнів Ширака, він запросив за стіл найлютіших критиків Росії. "Саркозі тоді виголошував украй антипутінські промови, - згадує один з учасників цього сніданку. - Він сказав, якщо стане президентом, то запросить Гаррі Каспарова (чемпіона світу з шахів), який завоював особливу нелюбов Путіна. І він з теплотою відзивався про свого друга "Міше" Саакашвілі". "Тоді у нього були тверді переконання, - підсумовує Пьер Лелуш, який був у той час його радником у стратегічних питаннях. - Принаймні мені так здається …"
Путін у відповідь пронизував кандидата Саркозі холодом. Він відмовився приймати його у Кремлі, коли той відвідав Москву на запрошення свого російського колеги, міністра внутрішніх справ. Президент Росії не приховував, що йому більше подобається Домінік де Вільпен, протеже його друга Ширака. І коли 6 травня кандидат від партії UMP був обраний президентом, Путін почекав декілька днів, перш ніж привітати його. До того ж першим главою держави, прийнятим в Єлісейському палаці, став ніхто інший як . . . Саакашвілі. "Проте, після закінчення передвиборчої кампанії, - відверто говорить "Дипломатор" Левітт, - потрібно було займатися іншими справами: Францією та її інтересами".
Та вмить позиція Саркозі відносно Росії кардинально змінилася. Господар Єлісейського палацу намагається встановити особисті стосунки з керівництвом Кремля, яке він ще кілька тижнів тому різко критикував. "Команда Саркозі, - говорить офіційний російський представник, - відразу ж дала нам зрозуміти, що бажає зберегти ті ж стосунки, що були за Ширака". Це було нескладно зробити ще й тому, що новий президент не призначив на ключові посади прихильників жорсткої лінії щодо Росії, наприклад, П’єра Лелуша, який вважає, що випав з президентської обойми у результаті натиску Москви. І навпаки, нові керівники французького зовнішньополітичного відомства давно знайомі зі своїми російськими колегами і високо їх оцінюють. Коли Кушнер був представником ООН у Косові, Сергій Лавров, його московський альтер-его, був постійним представником РФ в ООН. Кушнер і Лавров уже давно перейшли на "ти". А Левітт, чий батько був росіянином, відновив знайомство зі своїм другом Сергієм Приходько, шерпою Путіна (а зараз і Мєдвєдєва). Левітт спілкувався з ним ще в 2000 році, коли служив в Єлисейському палаці радником у зовнішній політиці за . . . Жака Ширака. "Дипломатор" теж був колегою Лаврова по ООН у той час, коли Франція і Росія виступали єдиним фронтом проти Америки та її війни в Іраку. Все це створює зв'язки, дуже міцні зв'язки.
Але це ще не все. Матіньон (офіційна резиденція прем'єр-міністра Франції) тепер очолюють прихильники тісних зв'язків із Москвою. У перших лавах - сам Франсуа Фійон. У квітні він був першим західним керівником, який публічно обґрунтував відмову прийняти Грузію і Україну в НАТО необхідністю зглянутися над почуттями Москви. Два найближчі радники прем'єр-міністра - Жан де Буасю та Ігор Мітрофанофф чудово володіють мовою Пушкіна і вже давно регулярно їздять до Москви. Буасю там бував ще разом з Помпіду . . .
Коротше кажучи, все готово для розвитку "інтенсивних" (як кажуть на Ке д'Орсе) франко-російських стосунків. Крім того, Кушнер незабаром після свого призначення на посаду міністра закордонних справ дав знати Лаврову, що Франція хоче бути "привілейованим партнером Росії в Європі". Заява не публічна, але офіційна. Франція хотіла утерти носа Німеччині. Ні більше, ні менше. На саміті "великої вісімки" на початку червня 2007 року Саркозі вперше зустрівся з Путіним. Той справив велике враження. "Справжній міцний горішок", - сказав Саркозі. Однаковий вік, однаковий (майже) зріст, однакова хода, однакова різка манера розмови - ці дві людини, здається, приречені на взаємопорозуміння. Ніколя намагається зачарувати Володимира. У перервах між двома засіданнями він дзвонить Сесілії, яка залишилася у Франції, і говорить Путіну: "Я посперечався, що ти з нею поговориш". І передає Путіну свій мобільний. Таким чином, дружина президента Республіки обмінялася декількома фразами англійською з господарем Кремля, який поводився украй чемно. Путін відповів люб'язністю на люб'язність: через декілька днів він подзвонив Саркозі і повідомив приємну новину: зі всіх іноземних компаній, що беруть участь в тендері, він обрав Total, яка буде спільно з "Газпромом" розробляти розташоване у Сибірі гігантське газове родовище Штокмановське. Чудовий подарунок, щоб укріпити дружбу, яка народжується.
У грудні 2007 року партія Путіна отримала перемогу на парламентських виборах. А як же могло бути інакше, вони ж були фальсифіковані. Ангела Меркель та Гордон Браун поставили під сумнів їх демократичний характер. Але не Саркозі, який зміг стати першим главою держави, котрий привітав господаря Кремля. Ця новина отримала широкий резонанс. Філософ Андре Глюксман подзвонив до Єлісейського палацу. Він хотів, аби президент дізнався про дійсне обличчя "нерадянської" влади в Москві. Він пропонує Саркозі вислухати великого фахівця у цьому питанні. Саркозі у боргу перед Глюксманом, який під час передвиборчої кампанії підтримував його кандидатуру. Отже, на початку січня 2008 року голова французької держави таємно зустрічається з лютим противником Путіна Володимиром Буковським, одним з найвідоміших дисидентів колишнього СРСР, що провів довгі роки в психіатричних лікарнях. У розмові з нами Буковський вперше розповів про свою аудієнцію в Єлісейському палаці: "Андре Глюксман хотів, щоб я пояснив Саркозі, ким насправді є люди, що стоять біля влади в Кремлі, колишні співробітники КДБ, з якими я, на жаль, дуже добре знайомий. Цілу годину я пояснював йому, що з цими людьми небезпечно намагатися налагодити дружні стосунки, що він від цього нічого не виграє, його тільки почнуть зневажати, і цілком можуть обдурити. Здавалося, він був зі мною згодний)". А потім Буковський додав з розчаруванням: "Саркозі був сама люб'язність, але мій візит нічого не дав. Він продовжив підтримувати неоднозначні стосунки з Путіним, а потім і з Мєдвєдєвим".
Президент Франції розпочав втілювати в життя цю "тетчерівську" стратегію через тиждень, 9 вересня на московській дачі. Там два лідери обговорювали план з шести пунктів щодо закінчення бойових дій в Грузії. Росіяни не згодні з однією із ключових фраз. Саркозі загрожує полишити переговори. Він закидає Мєдвєдєву: "Дмитре, тобі 42 роки, ти молодий керівник, у тебе хороший імідж. Це неймовірний успіх. Не втрать його". А потім переходить до погроз: 'Якщо ти відмовишся, я не зможу перешкодити європейцям ввести санкції проти тебе. Ти хочеш жити як ізгой?". За словами Кушнера, ось так Саркозі умовив президента Росії і добився, щоб той поставив свій підпис - судячи з усього, Мєдвєдєв був швидше схожий на учня автократа, ніж на юного Горбачова.
Тетчер або ні, але непублічний пакт був укладений. З тих пір Ніколя і Дмитро змагаються в люб'язностях. По-перше, з надійного джерела відомо, що Саркозі відмовився продати Грузії бойову техніку, яку Тбілісі хотів купити до конфлікту, зокрема сторожовий корвет.
Зате дав згоду - украй символічний жест - на захід в порт Тулона "Петра Великого", найбільшого корабля ВМФ Росії. І це всього через декілька тижнів після вторгнення до Грузії! Потрібно відзначити, що, згідно конфіденційному бюлетеню 'Russia Intelligence', Москва може незабаром купити французькі військові кораблі, а близький до Саркозі президент компанії Alstom Патрік Крон недавно підписав украй вигідну угоду з головою РЖД, який входить у близьке оточення Путіна. Ставка - потенційний ринок розміром у 85 мільярдів доларів. Нісенітниця, кажете?
(1) Марі Мандрас недавно опублікувала книгу "Росія: зворотня сторона влади (Russie : l'envers du pouvoir), Лор Мандевіль – "Повернення Росії' (La Reconquête russe), а Рафаель Глюксман "Збірка бесід з Михайлом Саакашвілі".
Росія відмовилась здається прикриватись демократією, або робить це вже не з таким ентузіазмом що й раніше, і тепер нарешті вона приходить до своєї істинної сутності. От тільки жити поряд з таким монстром та ще й потужною підтримкою в Єропі не надто приємно!(
тепер гірше може бути, якщо ще й паяльники в заду заставлять носити, а так повністю отчені прокремлядями, та шей поци при владі, єдине рішення перехід до дектатури поки не вирішимо всі проблеми(
Имя этого венгерского цыгана не Саркози, а Шаркози !