Невідоме життя Михайла Грушевського: деталі у "Реальній історії" з Акімом Галімовим

Михайло Грушевський – визначна постать української історії, що поєднала в собі талант науковця, громадського діяча та державотворця. Ім’я Грушевського відоме в каноні історії України, однак мало хто знає, які труднощі траплялися в житті політика. Детальніше про шлях Михайла Грушевського розповів Акім Галімов у “Реальній історії”.

Михайло Грушевський: сім’я та походження.

Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866 року в місті Холм (сучасна Польща). З ранніх років він цікавився історією України, захоплюючись працями Костомарова та Максимовича. Освіту здобув у Київському університеті, де навчався під керівництвом відомого історика Володимира Антоновича. Тоді діяли суворі обмеження використання української мови, а Михайло Грушевський вперше усвідомлює: не існує ні однієї роботи, яка сповна б описувала правдиву історію України. Ця ідея надалі стає працею всього його життя.

Наукова діяльність Михайла Грушевського 

Після закінчення університету за рекомендацією Антоновича молодий Грушевський їде до Львова, де мав очолити кафедру української історії. Зрештою від цієї ідеї відмовляються, а кафедра змінює акцент на всесвітню історію з фокусом на східну Європу, адже “провідні” науковці того часу не вважають історію України чимось ціннісним та вартим уваги. Це ще більше запалює бажання Грушевського до наукової праці.

У Львові він знайомиться з майбутньою дружиною, вчителькою та перекладачкою Марією Вояковською. У місті він будує свій дім, а вже наприкінці 19 століття видає перші томи “Історії України-Руси”. У величезні за обсягом виданнях він вщент розносить кілька поширених історичних теорій. Так, Грушевський заперечує, що росія походить від Київської Русі, а також спростовує нормандську теорію. Ці тези були настільки контроверсійними, що тогочасні колеги історика просто ігнорували роботу. Та коли у 1906 видання “Історії України-Русі” виходить у Німеччині, на Михайла падає шквал критики від польських, німецьких та російських науковців. Попри це, Грушевський продовжує писати, і до 1907 випускає 6 томів. Паралельно викладає в університеті, займається громадською роботою, засновує наукове товариство та відділ львівської книгарні у Києві. Після революції 1907 контроль над українством в імперії послаблюється, тож Михайло Грушевський будує маєток у Києві та працює і там.

Михайло Грушевський — некоронований король України

До 1914 історик починає описувати період козацтва, і це зовсім не подобається царському режиму. Через Першу світову боротьба з українством знову набирає обертів, тому 30 серпня 1914 генерал-губернатор Києва наказує вислати Грушевського з міста. Маєтки і в столиці, і у Львові обшукують, вилучають проукраїнські матеріали. У лютому 1915 Михайла відправляють у заслання до росії. Пізніше дозволяють жити та працювати у Москві, однак в Україну повертатися не можна. 

Усе змінюється у лютому 1917, коли Російська імперія офіційно припиняє своє існування. Проукраїнські сили у Києві тоді ж починають перемовини за створення Центральної Ради. Усі одноголосно називають лідером Михайла Грушевського, якого вважають “некоронованим королем України”. Він відгукується на запрошення та негайно їде до Києва. 

Політична діяльність Михайла Грушевського

Михайло Грушевський, як і чимало його сучасників, не був радикалом, а радше хотів автономію у складі росії. Попри це, нова більшовицька влада все одно вирішила спаплюжити життя та будинок історика. Так, на початку 1918 на вокзал у Києві прибуває більшовицький бронепоїзд та починає обстріл будинку Грушевського. Їм вдається ненадовго захопити місто та потопити його у крові. Тоді гине матір історика.

22 січня 1918 Центральна Рада видає четвертий універсал, за яким “однині Україна стає самостійною”. 29 квітня відбувається державний переворот, а до влади приходить гетьман Скоропадський. З того часу Михайло Грушевський починає займатися виключно наукою, а в 1919 емігрує до Європи.

Михайло Грушевський у часи СРСР

Українська революція зазнає поразки, а нове утворення СРСР у 1923 впроваджує політику “українізації”. Політичний крок компартії, який у майбутньому приведе до великого терору української інтелігенції, Грушевський сприймає як гарний знак. Він збирає гроші на видання історичних підручників та переправляє їх в Україну. Лише книжки ті в школи ніколи не потрапили: їх переробили на картон. 

Попри це, у 1924 історик пристає на запрошення Москви та повертається до України. За найпопулярнішою версією, він погодився, аби мати доступ до радянських архівів, аби писати наступні томи “Історії України-Руси”. Грушевський стає членом Академії наук та працює на історичній кафедрі. Своїх студентів він відсилає до польських та російських архівів, завдяки чому видає свій останній прижиттєвий том “Історії України-Руси”. 9 частина охоплювала кінець Хмельниччини. 23 березня 1931 Михайла арештовують через звинувачення про лідерство у націоналістичні організації. Після тижня допитів 65-річного історика випускають, а його ім’я раптово зникає зі справи.

Михайло Грушевський помирає у вересні 1934 через невдалу операцію у радянському санаторії. 10 том “Історії України-Руси” видала вже донька Катерина, яку у 1938 арештовують за націоналістичну діяльність. Вона померла у 1943 у трудовому таборі. Схожу долю мали всі учні Грушевського: лише двоє з них померли своєю смертю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Як росія депортувала 200 тис. українців: розповідає Акім Галімов у "Реальній історії"
• Як працювали лікарні-катівні СРСР: Акім Галімов розкрив жахливі деталі каральної психіатрії
• Невідомі факти про рід Розумовських: ексклюзивне інтерв’ю з нащадком останнього українського гетьмана у “Реальній історії”
• Мінікопія Версалю на Тернопільщині: захоплива історія маєтку Вишневецьких